Літопис природи

Природний заповідник «Древлянський»
Літопис природи

Загальні відомості


Загальна площа природного заповідника «Древлянський» становить 30 872,84 гектара земель державної і комунальної власності, які надаються Заповіднику в постійне користування. До його складу увійшла переважна частина території ландшафтного заказника місцевого значення «Древлянський» (загальною площею 40 055,6 га), що створений рішенням 8-ої сесії Житомирської обласної ради № 191 від 05.01.2007 року.
Заповідник знаходиться у Народицькому районі Житомирської області на південь та південний схід від смт. Народичі. Територія заповідника охоплює значні площі лісів, сильно (більше 15 Кі/км 2 за 137Cs) забруднених радіонуклідами, тобто зони безумовного (обов’язкового) відселення, розділені невеликими масивами колишніх сільськогосподарських угідь. Внаслідок високих рівнів радіоактивного забруднення нині вони являють собою старі перелоги, а також ділянки природних лук та боліт які повільно заліснюються переважно природним шляхом. Антропогенний вплив на лісові та інші природні екосистеми, а також колишні агроекосистеми після Чорнобильської катастрофи був мінімальний. Нині тут переважають процеси демутації флори та фауни, а наявність зони безумовного (обов’язкового) відселення забезпечує охоронний режим. Саме це разом з багатством та різноманітністю природних умов території обумовлює її значне біологічне та ландшафтне різноманіття.
Природний заповідник «Древлянський» є одним з елементів національної екологічної мережі (Народицьке суб’ядро Чорнобильського екологічного ядра), також є важливою ІВА-територією – «Долина р. Уж», яка має велике значення для збереження популяцій багатьох видів птахів на національному та загально-континентальному рівнях.

Характеристика території заповідника

Переважна частина території заповідника – це ліси, які знаходяться у віданні ДП «Народицький спецдержлісгосп» – всього 16 823 га – і входять до складу трьох лісництв: Народицького (8 294 га), Кліщівського (5 034 га) та Заліського (3 495 га). Значно менша площа лісів належить Радчанському лісництву ДП «Народицький лісгосп АПК» (57,7 га). Решта площі заповідника є землями запасу Народицької районної ради (2 430 га), Народицької селищної ради (10 470,74 га), Мотійківської (673,3 га) та Селецької (418,1 га) сільських рад (табл.1).

Таблиця 1.

01

В узагальненій структурі землекористування природного заповідника «Древлянський» частка лісів у площі заповідника складає 54,68 %, і вона буде збільшуватися з часом за рахунок заліснення перелогів; луки займають 34,58 % території, в т. ч. сіножаті – 14,66 % та пасовища – 19,92 %. Заповідник характеризується значною кількістю перелогів – 7,87 % площі, що є резервом для лісових земель, проте нині є загрозою для лісів заповідника з погляду пожежної безпеки. Незначна частка площі заповідника представлена заболоченими землями та чагарниками – 0,05 та 0,07 % відповідно.


Природні умови заповідника

За фізико-географічним районуванням України, більша частина території природного заповідника «Древлянський» входить до складу Базарсько-Іванківського фізико-географічного району Київського Полісся, а західна, менша частина, – до Жеревського фізико-географічного району Житомирського Полісся, Східно-Житомирської (моренної) підобласті. Обидва фізико-географічні райони характе-ризуються тим, що кристалічні породи знаходяться на незначній глибині, у долинах річок виходять на поверхню. Дорифейські утворення на території заповідника представлені такими породами як граніти-порфіри, граніти рапаківі та рапаківіподібні (коростенський комплекс – 1800 – 1740 млн. р. тому ), в районі річки Кам’янка – анортозитами, габро-анортозитами, в долині річки Звіздаль гірські породи представлені габро, анортозити, габро-анартозити. На південному – сході заповідника наявне регіональне розривне порушення. Біля смт. Народичі в заплаві річки Уж простежуються відклади крейдового періоду (сеноманський ярус), між річками Кам’янка та Звіздаль спостерігаються олігоценові та еоценові відклади палеогенової системи. Четвертинна система в долинах річок заповідника представлена алювіальними відкладами (піски, супіски, суглинки, гравій – потужністю 2-10 м). Перша права тераса річки Уж складена алювіальними відкладами, потужність яких становить від 10 до 20 метрів (піски , супіски, суглинки, рінь). На південно-східному кордоні заповідника яскраво простежуються льодовикові відклади (морена суглиниста, супіщана, потужністю 50 см – 20 м). Центральна частина заповідної території складена водно-льодовиковими породами, такими як піски, супіски, потужність яких складає від 2 до 20 м. Льодовикові та водно-льодовикові відклади утворилися під час дніпровського зледеніння.
Заповідник повністю знаходиться на південній окраїні Поліської низовини. Рельєф заповідника, який проектується, характеризується наявністю похилого підйому від долини р. Уж на південь – від 128 м біля смт. Народичі до 170,5 м на південь від с. Лозниця (заплава річки Уж біля Народич абсолютна висота – 130,3 м, с. Булев – 130,9 м, долина річки Ослів (окраїна лісу) 131 м, біля с. Лозниця – 148,1 м, біля села Гута-Ксаверівська – 154,5 м, с. Великі Кліщі – 165,5 м, с. Калинівка – 170,5 м). Загалом, друга піщана тераса добре виявлена у рельєфі, долини ж річок добре вироблені, широкі, з численними старицями та заплавними озерами, часто заболочені. Звичайно, перепади висот у межах окремих місцевостях незначні і не перевищують 4-5 м, більші коливання відносної висоти є характерними для східних місцевостей.
Переважають у районі похило-хвилясті моренні рівнини. У комплексі з місцевостями моренної рівнини зустрічаються моренно-зандрові рівнини. Ці території відрізняються тим, що морена залягає на більш низькому гіпсометричному рівні. Специфіка східної частини заповідника характерна тим, що на цій території досить добре виражений піщано-горбистий тип місцевості, особливо на правому березі р. Уж, де ширина другої піщаної (борової) тераси коливається в межах 2-10 км. На цій території є поширеними піщані еолові форми рельєфу, звичайні дюни, зарослі сосновим лісом. У долинах річок – Ужа, Кам’янки, Лозниці та інших добре виражений заплавний лучно-болотний тип місцевості, який у чергуванні з моренно-зандровими місцевостями зумовлює своєрідність території заповідника. Район річки Звіздаль – горбисто-хвиляста моренно-водно-льодовикова рівнина на крейдових та палеоген-неогенових відкладах.


Геологічна будова території заповідника


Ґрунти заповідника є різноманітними, а на стику різних типів місцевостей – строкато-мозаїчними. За агроґрунтовим районуванням територія природного заповідника «Древлянський» входить до складу Малинського агроґрунтового району. На більшій частині цієї території поширені моренні відклади, які виступають ґрунтотвірними породами, тому в цілому ґрунти заповідника мають дещо більшу родючість, порівняно з центральнополіськими. Ґрунти переважаючого за площею типу місцевості – похило-хвилястих рівнин, дерново-середньопідзолисті супі-щані. Гумусово-елювіальний горизонт має потужність 12–15 см та характеризується наявністю 1,7–2,0 % гумусу, у складі якого переважають фульвокислоти. На моренно-зандрових рівнинах переважають глинисто-піщані дерново-слабо-та середньопідзолисті грунти, що утворилися на двочленних наносах. Ці ґрунти є більш родючими, ніж попередні, гумусово-елювіальний горизонт в них більш потужний, з більшою часткою гумінових кислот у складі гумусу.
На еолових відкладах на піщаних дюнах, під сухими сосновими лісами лишайниковими сформувалися ділянки бідних відмін дерново-слабопідзолистих піщаних ґрунтів або слаборозвинені, недиференційовані на горизонти борові піщані ґрунти. Лісова підстилка тут виражена фрагментарно, гумусово-елювіальний горизонт виражений слабо та має потужність 5–10 см, містить 0,1– 0,4 % гумусу. Безпосередньо під ним знаходиться горизонт, що є перехідним до материнської породи, якою у більшості випадків слугують відсортовані кварцові піски еолового або флювіо-гляціального походження.
На окремих залишках лесових островів з лесоподібними суглинками під сосново-дубово-грабовими лісами сформувалися світло-сірі, рідше – сірі лісові суглинисті ґрунти, що найбільш багаті на території заповідника. У заплавах річок сформувалися торфово глейові, лучно-болотні, торфувато-мулисті оглеєні, зрідка, на дренованих ділянках річкових заплав – лучно-чорноземні ґрунти. Реакція грунтового середовища слабокисла та середньокисла, Рh=5,1 – 4,5. Ґрунти бідні на поживні речовини Р 2О 5 – менше 5 мг/100 г ґрунту, К 2О – до 4 мг/100 г, Cu – 6 мг/100 г, Со – 5-10 мг/100 г, Zn – 20 мг/100 г, Cr – до 30 мг/100 г ґрунту. Як наслідок ґрунти характеризуються низьким рівнем родючості.

Клімат заповідника

Клімат природного заповідника «Древлянський» помірно-континентальний, формується при взаємодії вологих атлантичних повітряних мас західного переносу та сухих холодних взимку та жарких влітку континентальних повітряних мас Азії. Середньорічна температура повітря становить +6,8 °С, з коливаннями +4,7 …+8,7 °С (кліматологічні норми наведені за даними найближчої метеостанції «Поліське»). Найбільш холодним місяцем року є січень з середньомісячною температурою –6,2 °С, а найбільш теплим – липень з середньомісячною температурою +18,1 °С. Початок весни спостерігається у березні, а кінець осені – у листопаді.
Середня багаторічна сума опадів дорівнює 626 мм з коливаннями по роках 368 – 903 мм. Найбільш посушливими місяцями року є лютий та березень – з сумою опадів 35 мм на місяць, а найбільш вологими – червень і липень – 81 та 97 мм опадів на місяць відповідно. Взагалі 67,9 % всіх опадів випадає за теплий період року – 440 мм, у холодний – 208 мм опадів (32,1 %).
Найважливіші метеорологічні та агрокліматичні показники регіону наведені у таблиці 2. Дані таблиці наочно демонструють, що у природному заповіднику річна сума активних температур, вищих +5 °С, дорівнює 2829°. Максимальні місячні величини згаданого показника спостерігаються у липні– серпні – 543–519°, а мінімальні, у квітні (228°) та жовтні (213°) відповідно, що знаменує початок та кінець вегетаційного періоду.
Мінімальна величина гідротермічного показника Г.Т. Селянінова у природному заповіднику «Древлянський» спостерігається у травні – 1,24, що відповідає помірно посушливим для лісової зони умовам зволоження, а максимальна – у квітні – 2,02, що відповідає підвищеній вологості. В цілому ж по місяцях вегетації переважають величини ГТК, характерні для нормальних умов зволоження лісової зони. В середньому за вегетаційний період величина ГТК дорівнює 1,60.

Найважливіші метеорологічні та агрокліматичні показники території природного заповідника «Древлянський» (за даними м/с «Поліське»)

Таблиця 2.

02

Сонячна радіація.

Пряма сонячна радіація у нашому районі складає за рік – 45,6 ккал, розсіяна – 52,6 ккал/см 2. Сумарна радіація складає 98,2 ккал/см 2. відбита –24,7ккал. Альбедо складає –25%. Річний баланс радіації в нашому районі складає 42 ккал/см 2 (табл. 3) .

Таблиця 3.

03

Сонячне сяйво за рік складає 1764 години. Найбільше сонячних днів у:
Травні – 253 години;
Червні-261 година;
Липні – 274 години;
Серпні – 244 години.
Найменше сонячного сяйва буває у :
Листопаді – 41 година;
Грудні – 27 годин;
Січні – 39 години;
Лютому – 59 годин.

Інші місяці займають проміжне місце між вищезгаданими.

Таблиця 5.

Графік річного ходу температур

05

05-2

Відносна вологість повітря в районі досить висока. У січні, лютому, листопаді, грудні 82 – 87%. Найменша відносна вологість повітря у травні –66%, а в червні – 68%. Середня багаторічна кількість опадів у районі складає 626 мм. Але опади по місяцях випадають нерівномірно. Відносна вологість повітря в районі досить висока. У січні, лютому, листопаді, грудні 82 – 87%. Найменша відносна вологість повітря у травні –66%, а в червні – 68%. Середня багаторічна кількість опадів у районі складає 626 мм. (табл. 5). Але опади по місяцях випадають нерівномірноТаблиця 6.

. Найбільше опадів випадає у:
Травні-58мм;
Червні-71мм;
Липні-82мм;
Серпні-71мм.
Найменше опадів випадає у січні, лютому, березні, жовтні, грудні. Від 26 до 45мм.

Таблиця 6.

06Таблиця 7.

07

Звідси випливає, що найбільш похмурими (хмарними) днями є січень, лютий, листопад, грудень. Від 74% до 80% днів у цих місяцях є хмарними. Найменше хмарних днів припадає на квітень – вересень. Де від 30% до 38% днів мають хмарність від 0 до 2 балів. Інші місяці займають проміжне положення.
Вітри, які панують на території заповідника протягом року:
Північні вітри – 10%
Північно-східні- 10%
Північно-західні-19%
Південні-11%
Південно-західні-14%
Південно-східні-11%
Східні-10%
Західні-15%
Штиль-8%

Звідси випливає, що 48% вітрів дмуть із західного напрямку (захід, північний та південний захід), тобто вітри з Атлантики. Вітри зі сходу, північного та південного сходу дмуть 31% часу тощо.

Метеорологічна характеристика сезонів року

Зима


Прихід зими визначається при переході максимальних температур нижче 0°С. Такий перехід максимальних температур у 2012-2013рр. відбувся 3 грудня 2012р.
Максимальна температура знизилась до –1°С і випав сніг, наступного дня стало ще холодніше –3°С. До кінця грудня мінімальні температури опускались до –20°С, а максимальні досягали +7°С. Найтеплішою була третя декада грудня. Опади випадали у вигляді дощу.
Початок січня був порівняно теплий. Максимальна температура становила +8°С, а мінімальна –11°С. Опади випадали у вигляді снігу. Максимальна температура була 2 січня (+8°С), а мінімальна 27 січня (-23°С). Середньодобова температура коливалась від –14,5°С до +3°С, а в середньому за місяць була до –3,5°С.
В першій декаді лютого температура піднімалась до +5°С і йшов дощ. Найбільш холодною була середина третьої декади, а саме 27 лютого (-8°С). Середньодобова температура за місяць становила + 0,5°С. Аналізуючи температурний режим в цілому, можна стверджувати, що зима була теплою,особливо останній місяць,але дуже засніженою.

Весна


Весна прийшла із запізненням. Початок березня був прохолодним і засніженим. На початку другої декади температура знову почала знижуватись до –10°С. Кінець місяця характеризувався вологою погодою із снігом. Температура знижувалась до –13°С, а вдень піднімалась +10°С. Середньодобова температура за місяць становила –1,5°С.
Початок квітня дещо нагадував попередній місяць. Початок місяця був прохолодний, середина дещо тепліша і 11 квітня відбувся перехід температур, і надалі температура не знижувалася. Максимальна температура була 28 квітня і досягала +26°С,а мінімальна 9 квітня (-4°С). Середньодобова температура за місяць становила +9,3°С.
Початок травня був порівняно теплий. В другій декаді, а саме 11.05.2013р. температура піднялась до +34°С , а середньодобова температура досягла +22,5°С, що означає прихід літа.

Літо


Метеорологічне літо почалося 11 травня. Температура вдень досягала +34 С ,а вночі +16°С. Висока температура і дощі протримались майже до кінця місяця. Дощі випадали у вигляді грози. Весь червень був жарким. Температура піднімалась до +35°С, 16 і 20 червня. Дощі випадали у першій декаді. Друга і третя декади були з сухою погодою. Середньомісячна температура становила +22,4°С.
З початком липня денна температура досягала +35°С. Висока температура протрималась і в другій декаді. В третій декаді температура повітря різко знизилась і в ночі становила лише +12°С, 23 липня. Кілька днів випадали опади. Середньодобова температура за місяць становила +22,3°С.
Серпень виявився жарким і сухим. Особливо жаркою виявилась перша декада,коли максимальна температура не знижувалась нижче +28°С.

Гідрографія заповідника

Гідрографічна сітка заповідника є добре розвинутою. Найбільшою річкою «Древлянського» є р. Уж, в околицях смт. Народичі в неї впадає р. Жерев. Серед правих притоків р. Уж слід виділити р. Звіздаль, р. Ослив, р. Лозниця, р. Кам’янка (табл.8). Більшість згаданих водотоків тече у добре розроблених долинах, р. Уж та р. Жерев помітно мандрують, що зумовлює наявність значної кількості заплавних озер. Слід зазначити, що гідрологічною особливістю всіх згаданих водотоків є виражена сильна весняна повінь, коли заплава р. Уж завширшки 2 км перетворюється на суцільне водосховище. Аналогічна ситуація спостерігається й під час сильних літніх паводків. Льодостав на річках заповідника триває близько 90 днів.
У територію заповідника входять кілька штучних ставків (смт. Народичі, с. Лозниця та ін.). Болота заказника переважно евтрофні, заплавні. У районі заповідника знаходяться значні запаси міжпластових (артезіанських) вод (3,1 – 5,0 л/с км 2), які містять велику кількість іонів заліза.
За аніонним складом підземні води природного заповідника відносяться до гідрокарбонатних. Вік водовмісних та водотривких комплексів верхньопалеогенового та нижньонеогенового періоду. Літологічний склад водовмісних порід являє собою піски з проверстками глин та вапняки з проверстками пісковиків.

Таблиця 8.

08

Ландшафти заповідника

За геоботанічним районуванням України територія заповідника входить до складу Народицько-Іванківського геоботанічного району дубово-соснових лісів Київськополіського геоботанічного округу дубово-соснових лісів.
Ліси збереглися переважно у межиріччях Уж–Жерев та Уж–Звіздаль. Переважають на цій території дубово-соснові ліси, що обумовлено багатством ґрунтів, що сформувалися на моренних відкладах. На лесових островах вони приурочені до верхніх частин рельєфу й представлені сосново-дубовими лісами. Значні площі тут займають похідні ліси штучного походження – середньовікові та молоді соснові ліси на місці сосново-дубових, які, зберегли багатство трав’яно-чагарничкового ярусу. У зниженнях переважають дубово-грабові ліси з розрідженим (10–15 %) трав’яним покривом переважно з неморальних видів. Середні положення у рельєфі займають дубові ліси волосистоосокові, зрідка – ліщиново-маренкові. На межиріччі Уж–Звіздаль дубово-соснові ліси представлені чорницево-орляковою та чорницево-зелено-моховою асоціаціями, які займають найнижчі ділянки рельєфу. Ліси у дюнному рельєфі утворюють типовий еколого-ценотичний ряд (зверху донизу): соснові ліси лишайникові (у типі лісорослинних умов сухий бір – А 1) – соснові ліси зеленомохові (у типі лісорослинних умов свіжий бір – А 2) – соснові ліси чорницево-зеленомохові (у типі лісорослинних умов вологий бір – А 3 або вологий субір – В 3) – соснові ліси довгомошні (у типі лісорослинних умов сирий субір – В 4) та сфагнові (соснові ліси багново-сфагнові та соснові ліси сфагнові, у типі лісорослинних умов сирий та мокрий субір – В 4–В 5) – дубово-соснові ліси орляково-чорницеві – дубово-соснові ліси чорницеві. Серед наведених лісових ценозів у лісах заповідника «Девлянський» найбільші площі займають соснові ліси зеленомохові, що є типовими для Українського Полісся. Займають вони середні частини піщаних дюн, а також рівні, майже плоскі ділянки з ґрунтами різного багатства, залежно від ґрунтотвірної породи.
На багатих відмінах дерново-середньопідзолистих супіщаних та глинисто-піщаних ґрунтів в умовах плоского рельєфу сформувалися багаті за флори-стичним складом дубові ліси різнотравно-конвалієві (за флористичною класифікацією – асоціація Potentillo (albae)-Quercetum). За видовою насиченістю вони є найбагатшими у регіоні – на 1 га нараховується 100–120 видів судинних рослин, в т. ч. значні популяції видів «Червоної книги України».
Для охорони ділянок цієї асоціації у Народицькому районі (Народицьке лісництво, квартали 46-47) до Чорнобильської катастрофи існував заказник для охорони біорізноманіття лікарських рослин. На жаль, пізніше даний заказник було скасовано внаслідок значного радіоактивного забруднення цієї території. Обстеження, проведене нами, підтвердило, що згадані ділянки лісів добре збереглися і заслуговують на заповідання. Саме в цих лісах (квартали 43-48 Народицького лісництва) знайдені найбільш численні у Житомирській області популяції таких видів як сон широколистий, юринея синювата, любка дволиста, булатка довголиста та ін. Охороняються значні скупчення цінних лікарських рослин, зокрема, звіробоя звичайного, материнки звичайної, чебреця звичайного, наперстянки великоквіткової, конвалії звичайної, перстача білого, брусниці, чорниці, цміну піскового та багатьох інших видів охороняються.
У заплавах річок вузькими смугами зустрічаються вільшняки – таволговий, кропивовий, малиновий, приберегово-осоковий, які відрізняються ступенем обводненості, а також інтенсивністю водообміну ґрунтових вод. Луки у заповіднику поширені переважно у заплаві р. Уж. Більшість з них – болотисті та торф’янисті. Болотисті луки представлені переважно плавучолепешняковою, стрункоосо-ковою, собачомітлицевою, повзучомітлицевою формаціями. Торф’янисті луки представлені переважно дернисто-щучниковою формацією.
Рідкісна компонента фітоценофонду заповідника представлена переважно лісовими ценозами – типовими в минулому, а нині стиглими лісами, які зберегли свій флористичний склад та ценотичну будову. Зокрема, у Народицькому лісництві в околицях смт. Народичі збереглися 100-річні соснові ліси багново-сфагнові, соснові ліси чорнично-зеленомошні та соснові ліси зеленомошні.
У Заліському лісництві збереглися значні за площею масиви соснових лісів бруснично-зеленомошних та сосново-дубових лісів орляково-чорничних.

Рослинний світ

Серед фітоценозів, що занесені до «Зеленої книги України», у природному заповіднику «Древлянський» слід виділити водну рослинність, до складу якої входять рідкісні рослинні угруповання (формації):
Глечиків жовтих (Nuphareta lutei) – досить звичайні в усіх річках та більшості ставків.
Латаття білого (Nymphaeta albae) – р. Уж.
Латаття сніжно-білого (Nymphaeta candidae) – р. Уж
Водяного горіха плаваючого (Trapaeta natantis) – р. Уж.
Сальвінії плаваючої (Salviniena natantis) – р. Уж, невеликі ділянки.

Природна флора заповідника, за попередніми підрахунками, налічує близько 800 видів судинних рослин, що складає близько 53 % флори Українського Полісся в цілому. Дані флористичних досліджень цієї території застаріли, потребують актуалізації та значної деталізації. У складі флори судинних рослин переважають родини айстрових (Asteraceae), осокових (Cyperaceae), капустяних (Brassicaceae), розових (Rosaceae), губоцвітих (Lamiaceae), злакових (Poaceae).
У складі флори наявна численна раритетна компонента генофонду. Так, зокрема, у заповіднику охоронятимуться види, що занесені до Бернської конвенції: водяний горіх плаваючий (Trapa natans L. s.l.), змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana L.), сальвінія плаваюча (Salvinia natans L.), сон широколистий (Pulsatilla patens (L.) Mill.), юринея синювата (Jurinea cyanoides (L.) Rchb), а також види, що занесені до Європейського червоного списку видів, які зникають у всесвітньому масштабі – козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.) та смілка литовська (Silene lithuanica Zapał).
Окрім перерахованих вище, занесені до третього видання «Червоної книги України» у Древлянському заповіднику, такі судинні рослини:
Булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.).
Гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.).
Дифазіаструм триколосковий (Diphasiastrum tristachyum (Pursh) Holub).
Коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz.).
Косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.).
Лілія лісова (Lilium martagon L.).
Любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.).
Осока затінкова (Carex umbrosa Host).
Пальчатокорінник м’ясо-червоний (Dactylorhiza incarnatа (L.) Soo).
Пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsiі (Druce) Soo).
Півники сибірські (Iris sibirica L.).
Плаун колючий (Lycopodium annotinum L.).

Також на території Заповідника охороняються популяції багатьох регіонально рідкісних видів флори; таких, як кадило сарматське (Melittis sarmatica Klokov), мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi (L.) Spreng.), півники угорські (Iris hungarica Waldst. et Kit.), суховершки великоквіткові (Prunella grandiflora (L.) Scholl.), тирлич звичайний (Gentiana pneumonanthe L.), гвоздика стиснуточашечкова (Dianthus stenocalyx Juz.), гвоздика несправжньо-розчепірена (Dianthus pseudosquarrosus L.) та ін. У Кліщівському лісництві виявлений локалітет Rhododendron luteum, один з найбільш східних в Україні.

Тваринний світ

Тваринний світ Древлянського заповідника вивчений лише фрагментарно. За зоологічним районуванням територія заповідника знаходиться у Голарктичній області, Європейській підобласті, зоогеографічній провінції мішаних лісів (Житомирське Полісся). Ландшафтні умови та структура біотопів обумовлюють перебування представників тваринного світу у такому співвідношенні: 51 % – тварини лісових комплексів, 34 % – водно-болотні види та 15 % – види агроценозів.
У формуванні фауни важливу роль відіграє заплава р. Уж з притоками (р. Жерев, Норинь, Грезля, Ослив, Звіздаль). Велика частина території належить до зони відчуження, де змінився спектр антропогенних навантажень, що наклало відбиток на поширення та чисельність представників тваринного світу. За результатами попередньої інвентаризації, яка потребує ретельних додаткових досліджень, в регіоні зареєстровано 42 види ссавців (в т. ч. 6 видів ареалогічно очікувані), 188 видів птахів (передбачається ще 13 ареалогічно очікуваних), 7 – плазунів, 11 – земноводних, 17 – риб (передбачається додатково ще 3 види), 1 вид круглоротих.
З ссавців характерними є лось (Alces alces), козуля європейська (Capreolus capreolus), дикий кабан (Sus scrofa), лисиця звичайна (Vulpes vulpes), куниця лісова (Martes martes), вовк (Canis lupus), заєць сірий (Lepus europaeus), білка звичайна (Sciurus vulgaris), бобер європейський (Castor fiber), миша жовтогорла (Apodemus flavicollis), нориця руда (Myodes glareolus), їжак звичайний (Erinaceus europaeus), бурозубка звичайна (Sorex araneus), кріт європейський (Talpa europaea) тощо. В агроценозах – полівка звичайна (Microtus arvalis) та миша польова (Apodemus agrarius). Дещо рідше зустрічаються акліматизовані види – єнотовидний собака (Nyctereutes procyonoides), ондатра (Ondatra zibethicus), норка американська (Mustela vison). До нечисленних видів ссавців належить вовчок горішниковий (Muscardinus avellanarius), який занесено до Європейського Червоного списку, бурозубка мала (Sorex minutus), мишка лучна (Micromys minutus), полівка водяна (Arvicola terrestris), ласка (Mustela nivalis), тхір чорний (Mustela putorius), куниця кам’яна (Martes foina), вечірниця дозірна (Nyctalus noctula), нетопир малий (Pipistrellus pipistrellus).
З ссавців, які занесені до «Червоної книги України», у заповіднику зустрічаються 7 видів:
Широковух європейський (Barbastella barbastella),
Вечірниця мала (Nyctalus leisleri),
Заєць білий (Lepus timidus),
Рись звичайна (Lynx lynx),
Видра річкова (Lutra lutra),
Норка європейська (Mustela lutreola),
Горностай (Mustela еrmineа).

Орнітофауна заповідника представлена 188 видами: лісовими (54,2 % загальної кількості видів), водно-болотними (31,4 %) та видами, які зустрічаються у синантропних умовах та агроценозах (14,4 %). У гніздовий період в лісових екотопах домінує зяблик (Fringilla coelebs), щеврик лісовий (Anthus trivialis), вівчарик-ковалик (Phylloscopus collybita), синиця велика (Parus major). Субдомінантами є вільшанка (Erithacus rubecula), вівчарики жовтобровий (Phylloscopus sibilatrix) та весняний (Phylloscopus trochilus), дрізд чорний (Turdus merula), гаїчка болотна (Parus palystris), синиця чубата (Parus cristatus), вівсянка звичайна (Emberiza citrinella), дятел звичайний (Dendrocopos major) тощо.
Для водно-болотних угідь характерними є крижень (Anas platyrhynchos), баранець звичайний (Gallinago gallinago), у лісо-болотних – чирянка мала (Anas crecca), коловодник лісовий (Tringa ochropus).
Звичайні синантропні види – ластівка сільська (Hirundo rustica), горобець хатній (Passer domesticus), горихвістка чорна (Phoenicurus ochruros). В агроценозах домінує горобець польовий (Passer montanus), жайворонок польовий (Alauda arvensis), щеврик лучний (Anthus pratensis). У зимовий період у заповіднику зареєстровано 54 види птахів.
З регіонально рідкісних гніздових птахів у межах Древлянського заповідника зустрічається пірникоза мала (Podiceps ruficollis), бугай (Botaurus stellaris), бугайчик (Ixobrychus minutus). Впродовж багатьох років на східній околиці смт. Народичі в долині р. Уж існувала колонія сірих чапель (Ardea cinerea). В околиці с. Любарка з року в рік гніздиться пара лебедів-шипунів (Cygnus olor). Періодично спостерігається осоїд (Pernis apivorus), лунь лучний (Circus pygargus), підорлик великий (Aquila clanga). Фіксується тенденція до зменшення популяції тетерука (Lyrurus tetrix). В агроценозах кількісно зменшилась популяція куріпки сірої (Perdix perdix), перепілки (Coturnix coturnix), чайки (Vanellus vanellus). Малочисельними є жовна сива (Picus canus), дятли середній (Dendrocopos medius) та малий (Dendrocopos minor).
До малочисельних мігрантів належать гагара чорношия (Gavia arctica), пірникоза сірощока (Podiceps grisegena), пірникоза велика (Podiceps cristatus), гуска мала (Anser erythropus), лебідь-кликун (Cygnus cygnus), нерозень (Anas strepera), пісочник малий (Charadrius dubius), брижач (Philomachus pugnax), мартин чорнокрилий (Larus fuscus), мартин жовтоногий (Larus cachinnans) мартин сивий (Larus canus), сова болотна (Asio flammeus).
У природному заповіднику зустрічається 18 видів птахів, які занесені до «Червоної книги України»:
Лелека чорний (Ciconia nigra).
Скопа (Pandion haliaetus).
Лунь польовий (Circus cianeus).
Орел-карлик (Hieraetus pennatus).
Підорлик великий (Aquila clanga).
Підорлик малий (Aquila pomarina).
Беркут (Aquila chrisaetos).
Сапсан (Falco peregrinus).
Орлан-білохвіст (Haliaetus albicilla).
Змієїд (Circaetus ferox).
Глушець (Tetrao urogallus).
Журавель сірий (Grus grus).
Дрохва (Otis tarda).
Коловодник ставковий (Tringa stagnatilis).
Кульон великий (Numenius arquata).
Пугач (Bubo bubo).
Сова бородата (Strix nebulosa).
Сорокопуд сірий (Lanius excybitor).

Під час осінньої міграції в долині р. Уж (Народицький р-н Житомирської області та Поліський р-н Київської області) в окремі роки спостерігали скупчення 300–600 птахів журавля сірого. Також значні зграї журавля сірого зустрічалися у межиріччі Норинь–Жерев. У 1980-ті роки в межах Народицького суб’ядра відмічали появу дрохви (Otis tarda). В окремі роки під час міграції спостерігаються коловодник ставковий (Tringa stagnatilis) та кульон великий (Numenius arquata). Для долини р. Уж зазначено гніздування 4–6 пар пугача (Bubo bubo); неодноразово зустрічали сову бородату (Strix nebulosa); передбачається гніздування 4–6 її пар. У межах заповідника, особливо у заплаві р. Уж, у сприятливих умовах знаходиться популяція деркача (Crex crex) – до 300 пар.
Долина р. Уж в межах Народицького району Житомирської області та Поліського району Київської області площею 16 300 га визначена як така, що має глобальне та регіональне значення для збереження птахів (ІВА 302).
З плазунів домінуючою є ящірка прудка (Lacerta agilis), подекуди зустрічаються вуж звичайний (Natrix natrix) та гадюка звичайна (Vipera berus), відмічена «червонокнижна» мідянка (Caronella austriaca). В окремих водоймах площею до 0,2 га нараховується до 4–6 особин черепахи болотної (Emis orbicularis). З комплексу земноводних найчисельнішою є жаба гостроморда (Rana arvalis). До регіонально рідкісних належить тритон гребінчастий (Triturus cristatus), райка звичайна (Hila arborea), жаба трав’яна (Rana temporaria), кумка червоночеревна (Bombina bombina).
Фоновими видами риб є карась сріблястий (Carassius gibelio), в’юн (Misgurnus fossilis), окунь (Perca fluviatilis), щука (Esox lucius), плітка (Rutilus rutilus). Значно зменшилась за останні роки чисельність карася золотого (Carassius carassius). До малочисельних видів належать краснопірка (Scardinius erythrophtalmus), йорш звичайний (Acarina cernua), щиповка звичайна (Lobitis taenia), лящ (Abramis brama), головень (Leucisus cephalus). Рідкісним є сом (Silurus glanis). У р. Грезля зафіксовано міногу українську (Endontomyzon mariae) – представника «Червоної книги України» та Європейського Червоного списку; спостерігався у річках заповідника (р. Уж, р. Ослив) й минь річковий (Lota lota), який також занесений до «Червоної книги України».
З видів комах, що занесениі до «Червоної книги України», на території заповідника виявлено такі види:
Жук-олень (Lucanus cervus).
Вусач мускусний (Aromia moschata).
Махаон (Papilio machaon).
Аполон чорний (Appolo mnemozine).
Райдужниця велика (Apatura iris).
Стрічкарка блакитна (Catocala fraxini).
Стрічкарка тополева (Limenitis populi).
Ендроміс березовий (Endromis versicolor).
Ктир шершнеподібний (Asilus crabroniformis).

Значна кількість видів тварин заповідника має також міжнародний статус охорони. Так до Додатку ІІ Бернської конвенції (Види тварин, що підлягають особливій охороні) занесені:
Вовк (Canis lupus).
Норка європейська (Mustela lutreola).
Видра річкова (Lutra lutra).
Родина гагарові (Gaviidae) – всі види.
Лелека чорний (Ciconia nigra).
Ряд соколоподібні (Falconiformis) – всі види.
Глушець (Tetrao urogallus).
Журавель сірий (Grus grus).
Деркач (Crex crex).
Дрохва (Otis tarda).
Ряд совоподібні (Strigiformes) – всі види.
Рибалочка голубий (Alcedo atthis).
Одуд звичайний (Upupa epops).
Ряд дятлоподібні (Piciformes) – всі види.
Родина ластівкові (Hirundinidae) – всі види.
Родина плискові (Matacillidae) – всі види.
Родина сорокопудові (Laniidae) – всі види.
Волове очко (Troglodytes troglodytes).
Родина тинівкові (Prunellidae) – всі види.
Родина славкові (Sylviinae) – всі види.
Родина мухоловкові (Muscicapinae) – всі види.
Родина синицеві (Paridae) – всі види.
Родина повзикові (Sittidae) – всі види.
Іволга звичайна (Oriolus oriolus).
Черепаха болотна (Emys orbicularis).
Мідянка (Coronella austriaca).
Квакша звичайна (Hyla arborea).
Жаба гостроморда (Rana arvalis).

До Додатку ІІІ Бернської конвенції (Види тварин, що підлягають охороні) занесені:
Їжак європейський (Erinaceus europaeus).
Родина землерийкові (Soricidae) – всі види.
Білка звичайна (Sciurus vulgaris).
Бобер річковий (Castor fiber).
Родина соньові (Gliridae) – всі види.
Куниця кам’яна (Martes foina).
Куниця лісова (Martes martes).
Борсук (Meles meles).
Горностай (Mustela erminea).
Ласка (Mustela nivalis).
Тхір лісовий (Mustela putorius).
Рись європейська (Lynx lynx).
Кабан дикий (Sus scrofa).
Мінога українська (Endontomyzon mariae).
Шипавка звичайна (Cobitis taenia).
В’юн (Misgurnus fossilis).
Cом звичайний (Silurus glanis).
Рак звичайний (Astacus astacus).

Списки видів тварин заповідника, що занесені до Додатків ІІ та ІІІ Бернської конвенції, потребують подальшого розширення та уточнення.

Календар природи

Kalend

Антропогенний вплив

Радіоекологічна характеристика території заповідника

До аварії на ЧАЕС рівні забруднення довкілля на території області складали 1–2 Бк/м 2 і були спричинені в основному випробовуваннями ядерної зброї (глобальний фон).
Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС з 26 квітня до 5 травня 1986 року в навколишнє середовище надійшло близько 50 Мкі радіоактивних речовин, у тому числі і таких екологічно небезпечних радіонуклідів, як 137Сs, 90Sr, 238-241Pu тощо.
Найбільш виражений радіоактивний слід спостерігається в північних районах області, які межують з Білорусією. В основному це Народицький та Овруцький райони, а також частина Лугинського та Коростенського, які виявилися найбільш забрудненими, як за щільністю, так і за площею (рис.1).

rad rad1

Рис. 1. Фрагмент карти забруднення території України 137Cs (ЗБ(О)В у Житомирській області) станом на 1 січня 1998 р.

Найвищий рівень забруднення радіоцезієм в Народицькому районі було виявлено в с. Звіздаль – 217 Кі/км 2 .
Радіаційне забруднення нанесло велику екологічну шкоду довкіллю Житомирської області, особливо зоні Полісся і призвело до руйнування багатьох біоценозів, унеможливило традиційне природокористування, обмежило ведення сільськогосподарського виробництва, негативно позначилось на здоров’ї людей і довкіллі. Усе це має вкрай небажані екологічні та соціально-психологічні довготривалі наслідки.
Після аварії 4 села (Довгий Ліс, Мотилі, Нове Шарно, Омельники Народицького району) потрапили в зону відчуження і були відселені в 1986 році.
18 сесія обласної ради народних депутатів ХХI скликання своїм рішенням від 15. 02. 94 р. затвердила межі зон безумовного (обов’язкового) відселення та припинила право користування землями з високим рівнем радіаційного забруднення: 137Cs більше 15 Кі/км 2 на мінеральних та від 5 до 15 Кі/км 2 – на органогенних ґрунтах у Народицькому районі на площі 17 998,3 га.
Радіаційну ситуацію на сільськогосподарських угіддях Житомирської області, зумовлену аварією на ЧАЕС, почали вивчати в перші ж дні після її виникнення спеціалісти агрохімслужби Мінсільгосппроду України під науковим керівництвом філіалу НДІСГРСРСР та інші установи. У 1986 – 1987 рр. були обстежені сільськогосподарські угіддя з використанням гамма-зйомки та пробовідбору ґрунтів із наступним їх гамма-спектрометричним та радіохімічним аналізом Народицького і Овруцького районів (табл.9).

Таблиця 9.


Забруднення радіоцезієм території Народицького району Житомирської області станом на 01.12.1998 р, тис. га

002

Територія заповідника характеризується слабохвилястим типом рельєфу з незначними амплітудами коливання відносних висот, де обширні слабодерновані (часто заболочені) пониження чергуються з невеликими за площами підвищеннями, що мають плоскі вершини та пологі схили, крутизна яких не перевищує 1 – 2°. У зв’язку з незначним стоком змив і розмив ґрунтів і пов’язане з цим яроутворення на землях зони проявляється на дуже обмежених (близько 200 га) територіях. Незначна потужність процесів водної ерозії обумовлює слабку горизонтальну міграцію радіонуклідів, які зосереджені у верхній частині ґрунтової товщі.
У структурі ґрунтового покриву зони переважають дерново-підзолисті ґрунти в основному піщаного та зв’язно-піщаного (41,3% від площі всіх угідь) механічного складу, які характеризуються незначним вмістом (від 0,8 до 1,2) гумусу, кислою реакцією ґрунтового розчину (рН сольова 4,7–5,3) та насиченістю основами.
Легкий механічний склад ґрунтів обумовлює їх низьку протидефляційну здатність і в результаті активізації процесів вітрової ерозії сприяє значній горизонтальній міграції радіонуклідів, зосередженню їх в геохімічних та штучних межах, де вони утворюють плями підвищеного забруднення. Після припинення використання таких земель у сільськогосподарському виробництві їх засівають травосумішками злакових трав. Також іде процес часткового заліснення найменш якісних за родючістю площ.
Хімічний склад дерново-підзолистих ґрунтів викликав слабке протікання процесів необмінного погашення цезію-137. У зв’язку з цим він характеризується у зазначених, а також в органогенних (торфо-болотних) і аналогічних їм ґрунтах різко підвищеним значенням міграційної здатності і біологічної доступності.
Заплави рік з пологими схилами (крутизна до 1°) переходять в надзаплавні тераси. Протягом 14,6 км надзаплавні тераси мають круті схили (5/7°), де можлива горизонтальна міграція радіонуклідів. Кліматичні умови обумовлюють глибоке проникання атмосферних опадів в товщину ґрунту, що поряд з іншими факторами сприяє посиленню вертикальної міграції радіонуклідів.
Характер рельєфу, атмосферні опади, мікрокліматичні умови сприяли утворенню високоградієнтної структури забруднення в межах території Заповідника. У першу чергу це стосується долин річки Уж (смт. Народичі; сіл: Христинівка, Ноздрище, Нове Шарне, Старе Шарне; та населених пунктів: Базар, Булів, Васьківці, Великі Кліщі, Велики Миньки, Ганнівка, Калинівка, Карпилівка, Колосівка, Любарка, Малі Кліщі, Малі Минькі, Рудня-Базарська, Рудня-Осошня, Селець).
Ліси в Заповіднику займають площу в 16 881 га. Через велику мозаїчність радіоактивних випадінь лісові масиві зони також розподілені за щільністю радіоактивного забруднення. Відповідно даній градації переважна більшість лісових масивів відносяться до рівня забруднення більше 15 Кі/км 2
Значна частина земель Заповідника знаходиться під дерево- чагарниковими насадженнями, болотами та під водою, під колишніми торфорозробками, під шляхами, вулицями, майданами тощо.
Прогностичні розрахунки показують, що навіть у 2016 році в ґрунтах сільськогосподарських угідь Житомирського Полісся залишиться біля 50% їх загальної кількості радіонуклідів, що надійшла в період Чорнобильської катастрофи. Тому сподіватися на різке зниження рівнів забруднення сільськогосподарської продукції не варто. Адже вертикальна міграція в ґрунті 137Сs та 90 Sr протягом усіх 25 років з дня аварії на ЧАЕС відбувається з дуже малою швидкістю.
Можна констатувати, що і через 25 років після аварії на ЧАЕС значна частина (до 90%) 137Cs на природних угіддях продовжує зосереджуватись у верхніх шарах. Так, при нормальних рівнях зволоження ґрунтів у 5- сантиметровому шарі знаходиться біля 75% радіонукліду. За межі цього верхнього шару відповідно мігрувало 25%.
В цілому у верхньому 15-сантиметровому шарі ґрунту природних необроблюваних угідь, незалежно від рівня забруднення, знаходиться 98–99% радіонуклідів.
Досить складною та неоднозначною залишається радіаційна обстановка і в лісах.
Внаслідок значних рівнів радіоактивного забруднення лісів північно-східної частини області (від 15 до 120 Кі/км 2 за 137Cs на 1991 р.) практично компактно була виділена зона безумовного (обов’язкового) відселення площею більше 30 тис. га. На базі найбільш радіоактивно забруднених лісництв Овруцького ДЛГ та практично всіх лісництв Народицького ДЛГ був створений Овруцько-Народицький спецдержлісгосп для ведення лісового господарства в умовах високих рівнів радіоактивного забруднення.
В області найбільші площі лісів цієї зони розташовані у Народицькому ДЛГ: 6,2 тис. га у зоні щільності забруднення 15-30 Кі/км 2, 3,2 тис. га – 30-40 Кі/км 2, 4,5 тис. га – 40-80 Кі/км 2, 0,6 тис. га – більше 80 Кі/км 2, а також Овруцькому ДЛГ – 12,8 тис. га у зоні щільності забруднення 15-30 Кі/км 2, 1,2 тис. га – 30-40 Кі/км 2, 0,6 тис. га – 40-80 Кі/км 2.
Сьогодні, внаслідок природного розпаду радіонуклідів, відбулося значне зменшення їх концентрації в грунтах лісів.
Із загальної площі 32,1 тис. га лісів, віднесених у 1991 р. до зони безумовного (обов’язкового) відселення, нині 1,6 тис. га перейшли до зони 7-10 Кі/км 2, 14,9 тис. га – до зони 10-15 Кі/км 2, що у сумі складає 51,46 % усієї площі лісів цієї зони у Житомирській області. Отже, на цій території можливе диференційоване ведення лісового господарства. На решті території (48,54 %) ведення лісового господарства не дозволяється.
Щодо головної продукції лісового господарства – деревної, то треба мати на увазі, що на більшій території області характерним є поступове збільшення вмісту Cs 137 за рахунок щорічного наростання радіоактивно забруднених висотних та радіальних приростів деревини.
Спостерігається також вкрай негативна тенденція до поступового погіршення санітарного стану лісових насаджень У відповідності з діючими нормативами, лісогосподарські заходи з догляду за деревиною тут не проводяться практично з 1986 р. Цілковита заборона господарської діяльності в радіоактивно забруднених лісових масивах призводить до прискорення процесу самозрідження деревостанів, який закономірно властивий насадженням усіх порід як природного, так і штучного походження. Внаслідок жорсткої боротьби за існування при переході деревостанів у старші групи віку значно зростає напруженість росту дерев, зменшується кількість їх на одиниці площі, накопичується сухостій. Дослідженнями співробітників Поліського філіалу УкрНДІЛГА к.с.-г.н. В.О. Бузуна та к.е.н. Г.К. Приступи показано, що у зоні безумовного (обов’язкового) відселення санітарний стан насаджень різко погіршується, частка здорових дерев I категорії становить від 15 до 35 % загальної кількості дерев, ослаблених II категорії – 16-29 %, дуже ослаблених III категорії – 11-24 %, всихаючих і всохлих IV-VI категорій – 24-50% (4).
Під наметом лісу збільшуються запаси лісової підстилки, нагромаджується опад – відмерла хвоя, листя, дрібні гілочки, кора, швидкість біологічного розкладу яких значно уповільнена у порівнянні з нормальними деревостанами. Сухостійні дерева під впливом природних чинників поступово вивалюються, втрачають верхівки, верхні частини стовбурів, які падають на грунт, утворюючи валіж. Створюються сприятливі умови для розвитку осередків шкідників та захворювань лісу. В лісових масивах значно зростає пожежна небезпека. Все це негативно впливає на екологічну стійкість лісових екосистем, гальмує ріст і зменшує продуктивність радіоактивно забруднених насаджень.
Що стосується харчових продуктів лісового походження (грибів та чорниць), то їх забруднення майже завжди перевищує нормативні показники у декілька десятків разів в залежності від місця збору.
Основною метою лісового господарства на цій території є – не одержання ділової деревини, а створення лісових ценозів, близьких до природних, що характеризуються максимальним поглинанням радіонуклідів, тобто здатністю стабілізувати радіологічну ситуацію і водночас потребують мінімального догляду.
Природні процеси лісовідновлення зараз поволі розвиваються на орних в минулому землях. Ці процеси проходять певні стадії – сукцесії. Вони є оптимальними з точки зору формування стійких природних лісових ценозів. Через повільність цих процесів виникла потреба застосувати штучне лісовідновлення.


Література:
_________________________________________________________________________________________

1. А.С. Малиновський, О.О. Орлов, І.Г. Грабар. Древлянський природний заповідник, його місце в мережі природно-заповідного фонду України та актуальні завдання наукових досліджень на його території. – Житомир, «Вісник ЖНАУ», УДК 515.528, ст.2-17.
2. А. С. Малиновський, М. І. Дідух, Л. Д. Романчук та інші. Радіоекологічна оцінка території зони безумовного ( обовязкового) відселення Житомирської області (20 років після аварії на ЧАЕС), Житомир, ДАУ, 2006, ст.6-11, 16-18, 38-42, 60-64.
3. Орлов О.О. Рідкісні та зникаючі види судинних рослин Житомирської області / О.О. Орлов. – Житомир : Волинь, ПП “Рута”, 2005. – 296 с.
4. «Народиччина, край мій рідний»,учнівський науково-дослідний проект, керівник Бісик О. О., Народицька гімназія Житомирської обл., 2012
5. Птахи України під охороною Бернської конвенції / за ред. Г.Г. Гаврися. – К., 2003. – 394 с.
6. Рішення Житомирської обласної ради від 15.08.2008 р. № 641 «Про затвердження загального переліку рідкісних та зникаючих видів судинних рослин Житомирської області, які потребують охорони». – Житомир, 2008. – 12 с.
7. Червона книга України. Рослинний світ / за заг. ред. Я.П. Дідуха. – К. : Глобалконсалтинг, 2009. – 912 с.
8. Червона книга України. Тваринний світ / за заг. ред. І.А. Акімова. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 623 с.
9. Г. В.Фесенко, А. А. Бокотей, Птахи фауни України: польовий визначник, Київ, Українське товариство охорони птахів, 2002.