Свіже повітря, прохолодна джерельна водиця, п’янкий аромат цвіту, запашні мальви та ромашки, спів пташок ‒ все це асоціюється з поліським селом. Однак, нещодавно мені випала нагода відвідати село Малі Кліщі. Крокуючи цією місциною я відчув лише сум, жаль та страх за майбутнє українського села ‒ колиски нашої культури, звичаїв та традицій.
Лише якихось 40 років тому, Малі Кліщі було квітучим селом зі своїм історичним минулим, пам’ятками та легендами. Воно має дуже давню історію. Завдяки Володимиру Антоновичу та його експедиції поліським краєм на території населеного пункту було виявлено давньоруське городище та курганний могильник, які датуються Х-XIII століттям. Крім того, за переказами, у 946 році неподалік села Малі Кліщі проходило військо княгині Ольги з метою покарати древлян за смерть свого чоловіка Ігоря.
Є всі підстави вважати, що село засноване у XVII ст., а за адміністративно-територіальним поділом входило до складу Базарської волості Овруцького повіту. До 1917 року в ньому діяла двокласна церковноприходська школа, у якій один вчитель навчав 28 учнів.
У радянський період у Малих Кліщах розташовувалась центральна садиба колгоспу ім. Котовського, за яким було закріплено близько 3 тисяч га земельних угідь. У роки Другої світової війни біля села відбувся бій партизанського з’єднання Наумова М. І. з окупантами. Крім того, до армії було мобілізовано 156 жителів, живими повернулося лише 75.
На початку 1970-х років тут проживало близько 500 осіб. Функціонувала 8-річна школа, де працювало 12 учителів та навчалося 150-170 учнів, клуб, бібліотека, відділення зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт, магазин. Після Чорнобильської катастрофи жителів почали переселяти, а село з кожним роком почало втрачати свою красу і неповторність.

Де і за яких умов ти б не був, завжди пам’ятай, що маєш свою Малу Батьківщину ‒ місце де ти народився, робив перші кроки, проводив найкращі роки свого життя і просто насолоджувався ним.