Водно-болотні угіддя є одними з найбільш продуктивних природних екосистем у світі, які забезпечують людство водою. Важлива роль водно-болотних угідь ще і досі не до кінця усвідомлена людьми. Нажаль це усвідомлення приходить лише з руйнацією або втратою природних водно-болотних екосистем. Рамсарська конвенція( яка розпочала свій відлік 2 лютого 1971 року)є першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів . Метою конвенції -є підвищення обізнаності людей щодо взаємозалежності між водою і водно-болотними угіддями, забезпечення справедливого розподілу води між різними групами користувачів цих ресурсів.
29 жовтня 1996 року після схвалення Верховною Радою України відповідного Закону Україна поновила своє членство i входить в число 163 країн – Договірних Сторін Конвенції Згідно з статтею 1 Конвенції під водно-болотними угіддями розуміють райони маршів, боліт, драговин, торфовища бо водойм – природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих, або проточних, прісних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує шість метрів. У даний час зазначений перелік включає 2065 водно-болотних угідь загальною площею 197,4 млн. га. Серед них i Українські33 водно-болотні угіддя міжнародного значення загальною площею біля 678 тис. Га. У межах Житомирської області знаходяться Поліські болота площею 2145 га. які являються одними з 33водно-болотнихугідь переліку України.
Втрата водно-болотних угідь у світі становить 50-64% рівня 1900 р. за загально відомими даними. Ситуація також ускладнюється глобальними змінами клімату, які зумовлені діяльністю людини (якщо у майбутньому збережеться нинішня закономірність потепління, то до 2025 року прогнозують підвищення температури в зоні Полісся до 1,2-1,9 градусів цельсія). У 2014-16 роках в межах з природного заповідника «Древлянський» була проведена інвентаризація водно болотних угідь. Фактично вся територія природного заповідника «Древлянський» представляє собою єдиний поверхневий водозбір. Найбільшою річкою природного заповідника «Древлянський» є р. Уж, в околицях смт. Народичі в неї впадає р. Жерев. Серед правих приток р. Уж слід виділити р. Звіздаль (15 км.), р. Ослів(15 км.), р. Лозниця (14 км.), р. Кам’янка(13) та р. Буча(16 км.).
Більшість згаданих водотоків тече у добре вироблених долинах, р. Уж та р. Жерев помітно мандрують, що зумовлює наявність значної кількості заплавних озер: Мертве озеро, Журавлине, Ярчеське, Яма, Холодки, Оріхове, Хижнище, Рахове.
Болота заповідника переважно евтрофні, заплавні. Гідрологічний режим боліт подібний до режиму річок, які їх дренують. Майже всі болота розміщені по знижених ділянках річкових долин та в пониженнях рельєфу. Сумарна площа боліт становить більше-73,2га.. Сумарна площа заплав становить більше-23,2га…Сумарна площа ставків становить більше-57,1га.. Загалом гідрографічна мережа заповідника є добре розвиненою. Слід зазначити, що гідрологічною особливістю всіх згаданих водотоків є виражена сильна весняна повінь, коли заплава р. Уж завширшки 2 км перетворюється на суцільне водосховище. Аналогічна ситуація спостерігається й під час сильних літніх паводків.
Але якщо сюди додати: підвищення температури, зниження кількості опадів, відсутності весняно-літнього водопілля(особливо за минулі 2 роки) і те що раніше на території заповідника працювало 6 меліоративних систем, (вони виконували роль дерегуляції рівня води), а наданий час терміни експлуатації систем давно вийшов( а проведені осушувально-меліоративні заходи призвели до порушення екологічної рівноваги водно-болотних угідь, як одного із головного джерела формування стоку і гідро балансу)то екологічні наслідки можуть бути незворотними.
Щоб зрозуміти причини падіння рівня води треба займатися ґрунтовними тривалими дослідженнями. Поки що немає чітких пояснень з приводу падіння рівня води. Стає зрозумілим, що меліорація, як і інші чинники лише частково призводять до різкого обезводнення територій…
Тому варто негайно долучитися до стабілізації водного балансу.
Ми зобов’язані допомогти природі на шляху до відтворення?
Думки вчених розділились в питанні :чи варто людині втручатись у дії природи ? У кожного є свої аргументи і я маю власну думку . Але вам шановні читачі вирішувати я наведу лише декілька прикладів. Наш час і Ви свідки цих подій. 2015 рік висока аномальна температура жителі сіл Новий Дорогинь, Славинщина, Яжберень заявляють, що в колодязях рівень води знизився – там де рівень води тримався на відмітці більше на 1,5 метра можна зачерпнути лише неповне відро води. Громада вирішила (за власний кошт) поновити загату на річці Норинь: завезли каміння, мішки з піском, бетон. Вже через тиждень рівень води в колодязях піднявся, це притому, що опадів до кінця літа так і не було. Аналогічна картина в селі Мотійки (почали висихати заплавні озерця Прибор обмілів до мінімуму – поновили загату на річці Уж – піднявся рівень води) і на річці Буча( силами Мотійківського ПОНДВ зроблено загату 2014 році поновлено у 2016році- у заплавах зберігається рівень води) це приклад того, що природа потребує розумного втручання.
Але згадаймо меліоративну систему радянського часу: проведені осушувально-меліоративні заходи призвели до порушення екологічної рівноваги у природі і це гостро ми відчуваємо саме зараз бо час експлуатації меліоративних систем давно вийшов, а коштів на оновлення не виділяється. Це приклад того, як благі наміри руйнують природу.
А чи маємо ми взагалі право втручатися в еволюцію природи?
Можливо маленька допомога сьогодні виллється у велику біду завтра?
А можливо ми вже так нашкодили природі,що самій її не впоратись?
Ці питання для роздуму, але проблема існує. Кожному потрібно з дбайливістю ставитись до природи, раціональніше використовувати природні дари: особливо воду!!!
Сім цінностей водно – болотних угідь:
1.Ми завдячуємо їм наявністю прісної води.
- Позитивно впливають на клімат
- Фільтрують і очищують воду, абсорбуючи шкідливі речовини
- Запобігають природнім катаклізмам
5.годують людство.
- вражають своїм біорізноманіттям
7.забезпечують нас засобами до існування .
Тому саме 2 лютого людство відзначає Всесвітній день водно – болотних угідь в день підписання Рамсарської конвенції
Науковий співробітник
Ян Плакош
