Склад флори
 Склад флори

 Склад флори

За сучасним геоботанічним районуванням (Національний атлас, 2008), територія ПЗ «Древлянський» належить до Європейської широколистянолісової зони, Східноєвропейської (Сарматської) провінції, Центральнополіського округу грабово-дубових, дубових, дубово-соснових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт та Київського правобережного округу грабово-дубових, дубово-соснових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт.

Флора   заповідника в цілому відзначається посереднім, досить типовим для Полісся багатством і різноманітністю. Особливості геологічної історії регіону у четвертинний період обумовлюють як загальне багатство, так і специфічність флори заповідника. Льодовикові періоди, особливо Дніпровський та Валдайський, практично повністю знищили рослинний покрив Полісся. Саме тому флора судинних рослин заповідника, як і у решті районів Українського Полісся, міграційного типу, вона сформувалась із видів рослин, які прийшли на цю територію з різних ботаніко-географічних центрів у післяльодовиків’я. І лише окремі види розглядаються дослідниками як міжльодовикові релікти. Таким чином, флора судинних рослин заповідника є молодою, в ній відсутні ендемічні види рослин, що, загалом є характерним і для Полісся в цілому. Субендемічними видами, виникнення яких пов’язують з територією сучасного Полісся, є гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus), козельці українські (Tragopogon ucrainicus) та деякі інші.

В 2017 році працівниками наукового відділу знайдено субендемічний вид, виникнення якого повязують з територією сучасного Полісся, є гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus).

Гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus)

Автор Шевченко. С. В.  Автор фото: Синиця І.П. с. Звіздаль (Народицьке ПНДВ).

За результатами польових досліджень   встановлено основне флористичне ядро Заповідника. Список судинних рослин на момент створення ПЗ «Древлянський», згідно Проекту організації складав 668 видів судинних рослин. З урахуванням нових видів, знайдених на території заповідника, флора судинних рослин складає 837 видів, 107 родин, 40 порядків.  Розподіл родів та видів у провідних родинах судинних рослин наведено у таблиці.

 

 

 

 

Таблиця

Розподіл родів та видів у провідних родинах судинних рослин заповідника

Родина Родів, шт. Частка родів,% Видів, шт. Частка видів, %
1 Asteracaea 47 13,51 84 12,59
2 Poaceae 34 9,77 59 8,85
3 Cyperaceae 6 1,72 34 5,10
4 Lamiaceae 21 6,03 31 4,65
5 Caryophyllaceae 17 4,89 31 4,65
6 Rosaceae 14 4,02 31 4,65
7 Fabaceae 12 3,45 31 4,65
8 Scrophulariaceae 10 2,87 28 4,20
9 Brassicaceae 18 5,17 24 3,60
10 Apiaceae 20 5,75 23 3,45
11 Ranunculaceae 10 2,87 20 3,00
12 Polygonaceae 3 0,86 17 2,55
13 Boraginaceae 8 2,30 11 1,65
  ВСЬОГО 220 63,22 424 63,57

 

Таким чином, найбільша кількість видів судинних рослин спостерігається на території заповідника у родинах Asteracaea, Poaceae, Cyperaceae, Lamiaceae, Caryophyllaceae, Rosaceae, Fabaceae та Scrophulariaceae.

Найбільшими родами серед судинних рослин заповідника є:

  1. Саrex – 25 видів;
  2. Trifоlium – 10 видів ;
  3. Viola – 10 видів ;
  4. Ranunculus – 8 видів ;
  5. Rumex – 8 видів ;
  6. Salix – 8 видів ;
  7. Potentilla – 7 видів ;
  8. Geranium – 7 видів ;
  9. Juncus – 7 видів ;
  10. Galium – 6 видів;
  11. Potamogeton – 6 видів;
  12. Equisetum – 6 видів.

Дані про вищі несудинні рослини (мохоподібні) з території заповідника є фрагментарними (Вірченко, Орлов, 2009) – 14 видів, в т.ч. переважно звичайні лісові види мохів – плеуроцій Шребера, дикран багатоніжковий, гілокомій блискучий, зозулин льон звичайний,зозулин льон ялівцевий тощо.

 

 

Таблиця

Кількість видів рослин та грибів у флорі природного заповідника

Систематична група рослин Проект організації Станом на 2019 рік**
вищі рослини
Судинні рослини
Покритонасінні (квіткові) 647 816
Голонасінні 3 3
Папоротеподібні 9 9
Хвощеподібні 6 6
Плауноподібні 3 3
Разом судинних 668 837
Несудинні рослини
Мохоподібні 19*
Разом вищих рослин 687  
нижчі рослини
Лишайники 57
Мохоподібні 193
Гриби
Міксоміцети
Макроміцети
Разом нижчих рослин та грибів 286  
Усього вищих і нижчих рослин та грибів 973 837**

 

Примітка:

* дані про вищі несудинні рослини (мохоподібні) з території Заповідника є фрагментарними (Вірченко, Орлов, 2009) – 19 видів, в т.ч. переважно звичайні лісові мохів – плеуроцій Шребера, дик ран багатоніжко вий, зозулин льон звичайний та ялівцевий.

**  кількість видів для заповідника подано за даними В.М. Вірченка, О.О. Орлова (2009).  (2016-2018).

 

Своєрідною рисою флори судинних рослин заповідника є те, що у її складі добре виражене ядро бореальних видів. На території заповідника вони складають основу видів-домінантів, особливо в хвойних лісах та на болотах. До них належать сосна звичайна (Pinus sylvestris), береза повисла (Betula pendula), чорниці (Vaccinium myrtillus), брусниці (Vaccinium vitis-ideae), верес звичайний (Callunavulgaris), осока вереснякова (Carex ericetorum), о. гостровидна (Carex acutiformis), о. здута (Carex rostrata), о. пухнатоплода (Carex lasiocarpa) та ін. До бореальних належить чимало постійних видів-асектаторів у соснових лісах та болотах, таких, як ортилія однобока (Orthiliasecunda), грушанка мала (Pyrolaminor), зимолюбка зонтична (Chimaphillaumbellata), плаун булавовидний (Lycopodiumclavatum), п. колючий (L. annotinum), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), перстач болотний (Potentilla palustre), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), ожика волосиста (Luzula pilosa) та ін. Значна частка бореальних та голарктичних видів у заповіднику перебувають поблизу південних меж ареалів. Серед лісових видів це плаун колючий (Lycopodium annotinum), гвоздика стиснуточашечкова (Dianthus stenocalyx), а серед болотних – багно болотне (Ledum palustre), журавлина болотна (Oxycoccus palustris) та ін.

Ядро неморальних видів у флорі заповідника виражено значно гірше, ніж бореальне, що пов’язано з незначними площами багатих дубово-грабових і похідних грабових лісів, характерних для фрагментів лесових островів заповідника. У складі неморальних видів наявні домінанти широколистяних лісів: дуб звичайний (Quercus robur), граб звичайний (Carpinus betulus), ліщина звичайна (Corylus avellana), бруслина європейська (Euonymus europaea), а в трав’яному покриві – яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), копитняк європейський (Asarum europaeum), зеленчук жовтий (Galeobdolon  luteum), зірочник лісовий (Stellaria holostea), підмаренник запашний (Galium  odoratum).

Середньоєвропейських видів на території заповідника небагато. Серед них слід відзначити oсоку трясучковидну (Carex brizoides), яка місцями домінує у трав’яно-чагарничковому ярусі грабово-дубових та ацидофільних дубових лісів, а також такі рідкісні види, як булатка довголиста(Cephalanthera longifolia), кадило сарматське (Melittis sarmatica) та осока тіньова (Carex umbrosa).

Важливе значення на території заповідника має острівний локалітет рододендрона жовтого (Rhododendron luteum), відірваний від суцільної частини ареалу (окол. с. Великі Кліщі (Орлов, 1990!); цей локалітет є одним з найбільш східних в Україні. В ньому рододендрон жовтий зустрічається на краю старого соснового лісу поодинокими невеликими клонами і зімкнутого підліску не утворює, проте добре цвіте і плодоносить.

Група синантропних видів на території заповідника є досить численною – близько 170 видів, що зумовлено структурою території заповідника, до якої увійшли території виселених населених пунктів, а також старих перелогів. На таких ділянках синантропні види масово розростаються і створюють зарості. Серед них такі звичайні аборигенні види, як кропива дводомна (Urtica dioica), полин звичайний (Artemisia vulgaris), морква дика (Daucus carota), синяк звичайний (Echium vulgare), пирій повзучий (Elytrigia repens), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), сідач конопляний (Eupatorium cannabinym), хвощ польовий (Equisetum arvence), щебрушка польова (Acinos arvensis), льонок звичайний (Linaria vulgaris) та ін. Такі зарості часто є досить щільними і значно утруднюють лісовідновлення на таких площах.

Численною на території заповідника також є група адвентивних видів рослин. За попередніми даними, вона включає близько 90 видів (або 13,5% загальної чисельності видів судинних рослин заповідника). Таким чином, індекс адвентизації території заповідника приблизно вдвічі менший, ніж в середньому по Житомирській області. Звичайними археофітами на території заповідника є: паслін чорний (Solanum nigrum), мак дикий (Papaver rhoeas), ромашка лікарська (Matricaria recutita), калачики маленькі (Malva pusilla), жовтий осот городній (Sonchus oleraceus), собача кропива звичайна (Leonurus cardiaca), цикорій дикий (Cichorium intybus) тощо. Переважно вони зустрічаються у дворах, на сільськогосподарських землях та узбіччях доріг. Кенофіти численніші ніж археофіти та мають більше ценотичне і господарське значення. Серед них є деревні види: сосна Банкса (Pinus banksiana), дуб червоний (Quercus rubra), робінія біла (Robinia pseudacacia), клен американський (Acer negundo). Три останні види в регіоні є високо інвазійними і потребують контролю. Серед чагарників кенофітом є аморфа чагарникова (Amorpha fruticosa). Але найбільш численними є трав’яні кенофіти. Серед них є особливо небезпечні види для здоров’я людини (карантинний вид амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia) та борщівник Сосновського (Heracleum sosnovskii), а також високо інвазійні види, які становлять загрозу для природних екосистем заповідника. Cеред останніх слід назвати елодею канадську (Elodea canadensis), яка масово поширилася у водоймах заповідника; айстра-новоанглійська (Aster novae-angliae), яка поширюється з квітників, дичавіє у заплавних біотопах; золотушник канадський (Solidago canadensis), який часто домінує або співдомінує на бідних піщаних перелогах і становить небезпеку для відкритих трав’яних боліт; комплекс видів енотер (Oenothera) та їхніх гібридів – на перелогах та узбіччях доріг; стенактис однорічний (Stenactis annua) – на перелогах; їжакоплідник виткий (Echinocystis lobata), який досить звичайно зустрічається на смітниках, у канавах по узбіччях доріг і становить значну загрозу для заплавних трав’яних та чагарникових ценозів; мильнянка лікарська (Saponaria officinalis), яка практично натуралізувалася у рудеральних та заплавних біотопах.

Особливу увагу слід звернути на ділянки, де зростають і поширюються адвентивні високо інвазійні види рослин (слід здійснювати моніторинг за їх поширенням), постійно вживати заходів по їх знищенню, щоб не допустити подальшого поширення та натуралізації в екосистемах заповідника.